Провізорії були способом, яким Україна доповнювала неадекватну кількість національних питань протягом 1992-1994 років. Фактично всі комплекти тимчасових марок були створені локально (обласні, міські). Однак три з наддрукованих наборів отримали «національний статус» майже одразу після виходу в світ, це були наддруки Києва, Львова та Чернігова, вони ж КЛЦ.
Коли канадський депутат Борис Вжесневський відвідав Ukrainpex 2007, він зазначив, що має відношення до київської друкарні «Борисфен». Друкарня «Борисфен» у 1992 році відповідала за комплектацію оригінальних наддрукованих наборів для Києва, Львова та Чернігова. Преси спочатку прибули з Канади, і Вжесневський зробив відео подорожі, щоб доставити їх в Україну. Там їх вперше використали в їхньому київському «підпільному» бункері для виготовлення українських незалежницьких і продемократичних листівок і плакатів. Як виявилося, назва друкарні пов’язана з матір’ю юнака, який робив накладки, яка була «фанаткою», або, як кажуть в Україні, «фенкою» Бориса.
Провізорії були способом, яким Україна доповнювала неадекватну кількість національних питань протягом 1992-1994 років. Фактично всі комплекти тимчасових марок були створені локально (обласні, міські). Однак три з наддрукованих наборів отримали «національний статус» майже одразу після виходу в світ, це були наддруки Києва, Львова та Чернігова, вони ж КЛЦ.
Коли канадський депутат Борис Вжесневський відвідав Ukrainpex 2007, він зазначив, що має відношення до київської друкарні «Борисфен». Друкарня «Борисфен» у 1992 році відповідала за комплектацію оригінальних наддрукованих наборів для Києва, Львова та Чернігова. Преси спочатку прибули з Канади, і Вжесневський зробив відео подорожі, щоб доставити їх в Україну. Там їх вперше використали в їхньому київському «підпільному» бункері для виготовлення українських незалежницьких і продемократичних листівок і плакатів. Як виявилося, назва друкарні пов’язана з матір’ю юнака, який робив накладки, яка була «фанаткою», або, як кажуть в Україні, «фенкою» Бориса.
This is the story of how the printing presses got into Ukraine. Borys Wrzesnewskyj and Josef Terlecki have kindly given permission to make the video available to our UPNS members.
{youtube}7ZqEMlCoLos{/youtube}
Перші 15 хвилин відео розповідають про транспорт. З 15 хвилин – подорож в Україну.
Ці необроблені кадри зняв на камеру сам Борис.
- Друкарські верстати, завантажені на вантажівки після прибуття в амстердамський аеропорт Схіпхол
- 1:28 Їхати з Амстердама до Німеччини
- 3:50 Німецька митниця
- 4:34 2 ночі перекус в дорозі
- 9:26 Перетин кордону
- 14:34 Україна
- 15:28 Прибуття до Києва
- 15:50 Степан Бандера та друзі
- 17:32 Перші пробні випробування
- 19:52 Вжесневський оглядає друкарні
- 20:28 Початок друку
- 24:23 Православний священик благословляє працівників і роботу
- 27:05 Картинку Леніна знімають
- 28:15 Заявка на друк
- 32:15 Огляд і перевірка друкованих матеріалів і друкарських операцій
- 33:58 Друк матеріалів з історії України Ореста Субтельного
Питання KLC
Київські надпечатки: "Клименко Л.С., службовець Київської пошти, ... домовився з невеликою київською друкарнею "Борисфен" про виготовлення переоцінених марок із надпечаткою "Тризуб". ... 25 березня 1992 року ... з'явилася номіналом 0,45 карбованця (45 копійок) і продавалася в поштових вітринах Києва без помпи. Решта номіналів надпечатки з'явилися наступними днями".
Львівські накладки: «Лише десять номіналів було виготовлено «Борисфеном» для Львова на відміну від дюжини для Києва; … Львівські тризуби вперше були представлені 21·серпня·1992 року або приблизно. … Друкар спробував відтворити ті самі комбінації кольорів/номіналів для львівських марок, що й для попередніх київських номіналів… на стеклах із однаковими номіналами з двох міст; … Уважне дослідження під ультрафіолетовим світлом не виявило відмінностей. характеристики».
Чернігівські надпечатки: «27 квітня [1992] було досягнуто домовленості за підписом начальника Чернігівської пошти В.М.Кириленка та директора друкарні Д.К.Мірошниченка. Близько 7200 стекол старих радянських версій було доставлено на «Борисфен»… [наддруковані] марки були введені в обіг… 08 вересня [1992].… Чернігівець Андрій Фомічов стверджує… «Вони (чернігівські наддруки) схожі на львівські цінності, оскільки були надруковані в один день тією ж друкарнею…».
Борисфен: Нова інформація
Чернівецький «гібридний» податковий збір, червоне зображення TP, надруковане поверх горизонтальної пари неперфорованих марок СРСР, можливо, використовувався ще 11 січня 1992 року.
Від друкарні до незалежності
Виступаючи з призму досвіду перед аудиторією «радянологів» під час конференції Альбертського університету в 1991 році, Вжесневський сказав, що Захід повинен бути готовий до розпаду СРСР. Ці застереження не сприйняли всерйоз, оскільки публіка не подорожувала вільно по всьому СРСР, як це зробив Вжесневський.
Відданий українській незалежності та демократії, Вжесневський подорожував від міста до міста на півдні та сході України протягом літа 1991 року, допомагаючи зібрати «мережу» однодумців. Цей проект називався «Дзвін» («Дзвін»), і цей рух зростав. У серпні 1991 року стався «путч» — спроба режиму врятувати СРСР. Однак це не вдалося, що призвело до подій, які прискорили розпад СРСР.
Під час своїх подорожей Вжесневський дуже ризикував. Його багато разів затримували та допитували в КДБ завдяки його зусиллям «Дзвін», а згодом виїхав із країни на захід через місто Чоп із документацією про Українську Гельсінську групу та колишніх політв’язнів, яких очікують знову арешти.
До того моменту Вжесневський забезпечував Дзвін рюкзаками, повними матеріалів про незалежність і демократію, але тепер настав час для чогось «більшого». Він ініціював новий проект «Актив Волі». Він попросив друга з Торонто·Онтаріо на ім’я Йозеф Терлекі шукати настільну видавничу та друкарню. Коли Терлецький знайшов таке, Вжесневський попросив свого батька заплатити за обладнання коштами сімейної пекарні. Після закупівлі постало питання транспортування друкарських машин в Україну. Саме тут відео стало резервним візуальним та звуковим доказом цієї насиченої подіями подорожі.
Друкарські верстати було створено в Торонто з написом «Товариство української мови імені Тараса Шевченка – Київська митниця» та доставлено до аеропорту Схіпхол в Амстердамі. Їх повантажили на тракторний причіп найнятої Вжесневським польської автотранспортної фірми «Spiis Trailors» і почалася поїздка в Україну. Тим часом для «Київської митниці» створювали фальшиві документи, щоб обійти перевірку на польсько-українському кордоні.
У своєму маніфесті ці документи містили графік відправлення з Амстердама і, що важливо, очікуване прибуття на Київську митницю, що має вирішальне значення для перетину кордону з Польщі в Україну. Як так? Через перевірку на кордоні утворилися довгі та тривалі черги транспортних засобів. Однак, як тільки вантажівка Spiis дісталася до перетину кордону, охоронці швидко «переконали» не відкладати справу більше, ніж це вже сталося через затримку на кордоні. Відповідно до розкладу маніфесту незабаром вантаж мав бути перевірений у Києві, тому, мабуть, не бажаючи наступати на Київську митницю, прикордонники пропустили колону без перевірки! Хоча так друкарський верстат увійшов в Україну, це ще не все.
Після доставки вантажу в Україну
На той час ім’я Вжесневського було добре відоме в СРСР, і його шукали, коли він перетинав кордон. Таким чином, Вжесневський керував вантажівкою-обманкою, зрештою приїхав до київської штаб-квартири «Дзвін», до приміщення «Руху» («В русі», політичного руху в Україні, опозиційного до СРСР). Хоча в приманці не було нічого важливого, вантажівка з друкарськими верстатами фактично була «на виду» режиму. Він був припаркований у тому самому комплексі, де жили колишні радянські дипломатичні чиновники, завдяки владі близького друга Андрія Кравця, студента, якого Вжесневський вперше зустрів в Університеті·Торонто і чий батько був колишнім «міністром закордонних справ Української РСР».
Незабаром після цього друкарські верстати були зібрані для роботи в заґратованих і закритих катакомбах. Обладнання, матеріали та найняті працівники були освячені священиками підпільної церкви, і з «наглядовими», які стояли на варті, було завершено пронезалежницький матеріал, повністю з інструкціями щодо того, як голосувати, оскільки це конкретне питання чомусь не було помічене іншими. Друкований матеріал запаковували та розсилали залізницею до різних «відділів» Дзвіна. Вжесневський переконався в належній доставці, «заплативши» провіднику поїзда 100 рублів за отримання посилок і ще 100 рублів, коли пакунки дісталися місця призначення нерозкритими та неушкодженими. А потім дзвінські відділи взяли це звідти.
Народження «Борисфена»
Тим часом зусилля Вжесневського в Україні вимагали постійних важливих поставок великого паперу для мільйонів продемократичних і незалежницьких листівок і плакатів, які розповсюджувалися по всьому Донбасу восени 1991 року, що було зовсім нелегким завданням у той період. Це завдання виконала Віра Сирота з міста Києва, тому наприкінці «Актив Волі» Вжесневський передав друкарські верстати Сироті та її синові в обмін на їхню допомогу. Нарешті на початку 1992 року народилася маленька, але рішуча друкарня під назвою «Борисфен».
Сьогодні Вжесневський не лише має набори київських аркушів, які йому передали щойно з преси, які він показав мені під час нашого інтерв’ю, але й каже, що у нього є пластини, на яких друкуються деякі номери. Неймовірно, «матері» KLC!
До речі, враховуючи нинішнє вторгнення Росії в Україну, Вжесневський завершив ще один проект на Донбасі під назвою «Актив Волі 2».
Незважаючи на те, що багато з того, що щойно було описано, передує залученню до провізорів, повнота цієї історії завершує повну історію. Якби не фінансування та робота Вжесневського, який також зміг залучити до цієї роботи таких друзів, як Терлецький, Кравець і Сирота, а також таких груп, як «Рух», відділи «Дзвін» і польська транспортна компанія, що перетинає кордон, ці тимчасові накладки «Тризуб KLC» цілком могли б не існувати сьогодні. Надзвичайно важливо вести хроніку таких подій, перетворювати те, що в іншому випадку могло б залишитися «чутками», на «факт», яким воно є насправді.
Висновок
Ця стаття пролила світло на історію Борисфену, яка досі була невідома більшості. Залишилися запитання без відповіді. Наприклад, якщо власниця компанії Віра Сирота пам’ятає, чи залишилася власна чорнильна суміш від київських друкарень, вона також може знати, чи вона була використана на львівських і чернігівських марках перед тим, як перейти до «зовнішньої» фарби. Це важливо. У той час як більші компанії, можливо, змогли «проковтнути» витрати, пов’язані з утилізацією будь-яких раніше невикористаних чорнил, менші українські компанії, такі як «Борисфен», цілком могли не мати можливості зробити те саме. І тому в ці суворі українські часи, якщо чорнило спочатку було використано перед тим, як піти на інші суміші, це говорить про «ідентифікацію».
Ще два прізвища пов’язували з «Борисфеном», тодішнім директором Д.К. Мірошниченко та тодішній заступник директора Г.В. Новіков. Чи можна з упевненістю припустити, що вони були працівниками сиротинського «Борисфену», чи «Борисфен» з часом потрапив до інших рук? Якби «Борисфен» потрапив до інших рук, «Сирота» міг би не відповісти на такі запитання.