Союз українських філателістів і нумізматиків (СУФН) — це організація, яка займається вивченням та популяризацією філателії (збирання та дослідження поштових марок) та нумізматики (збирання та вивчення монет, валюти та пов’язаних з ними предметів), пов’язаних з Україною.
Цілі та бачення СУФН
- Пропаганда української культури: Товариство має на меті популяризацію української культури та історії через вивчення та колекціонування марок і монет, які відображають спадщину нації.
- Освіта та дослідження: СУФН прагне інформувати своїх членів і громадськість про філателію та нумізматику, надаючи ресурси для досліджень і вивчення цих галузей.
- Розбудова спільноти: Товариство сприяє спільноті колекціонерів та ентузіастів, які поділяють пристрасть до української філателії та нумізматики, заохочуючи співпрацю та обмін знаннями.
- Збереження спадщини: СУФН прагне зберегти історичне та культурне значення українських марок і монет, щоб майбутні покоління могли їх цінувати та вчитися на них.
- Виставки та заходи: організація часто бере участь або організовує виставки, ярмарки та заходи для демонстрації колекцій і сприяння інтересу до філателії та нумізматики.
Мережеві можливості: СУФН надає платформу для колекціонерів для спілкування, обміну досвідом і торгівлі предметами, покращуючи загальний досвід колекціонування.
Ці цілі відображають прагнення суспільства сприяти повазі до української історії та культури через призму філателії та нумізматики.
Витоки
Протягом перших п’ятдесяти років існування Союз українських філателістів і нумізматів (СУФН) відігравав важливу роль у царині українського колекціонування. Засноване в 1951 р. перші члени товариства присвятили себе дослідженню, перевірці, опису та каталогізації всіх відомих українських матеріалів. Зважаючи на те, що багато з цих предметів не були зафіксовані в існуючій філателістичній літературі, товариство стало піонером у створенні галузі українського колекціонування. Крім того, оскільки більшість марок України не фінансувались державою, СУФН допоміг проінформувати колекціонерів про різні випуски, створені протягом історії країни та організаціями діаспори.
За іронією долі, на момент заснування товариства Україну у філателістичних колах часто називали «мертвою країною». Незважаючи на те, що вона є статутним членом ООН, вона не випускала марок понад тридцять років. Це зробило Україну складною, але захоплюючою країною для колекціонерів. Незважаючи на це, навіть у 1950-х роках марки короткого періоду незалежності України залишалися дуже затребуваними як у Північній Америці, так і в Європі.
Утворення Товариства українських філателістів
До кінця Другої світової війни незліченну кількість українців було примусово виселено зі своїх домівок у Радянському Союзі або вирішили залишитися за кордоном. Серед тих, хто емігрував до США, було багато філателістів, які, незважаючи на втрату своїх колекцій, зберегли глибокий інтерес до українських марок. Ці особи принесли з собою багату традицію колекціонування, яка передавалася поколіннями — від імперської Росії та українських держав, через неформальні кола, придушені в Радянському Союзі, до організацій, створених у таборах для військовополонених і переміщених осіб у Європі.
Поселившись у Сполучених Штатах, ці українські колекціонери зв’язалися з колегами-філателістами, які підтримали ідею створення цілеспрямованого товариства для об’єднання всіх, хто зацікавлений у вивченні українських марок. 25 лютого 1951 року в Нью-Йорку група колекціонерів заснувала Товариство українських філателістів (Союз українських філателістів). Ця організація займалася колекціонуванням українських поштових марок та вивченням історії української пошти. З перших двадцяти п’яти членів усі, крім одного, були етнічними українцями та мешканцями Сполучених Штатів.
За перші два роки товариство організувало кілька великих заходів, які заклали основу для майбутньої діяльності. Ці виставки були добре відвідувані та отримали високу оцінку, як зазначено в записі в гостьовій книзі: «Дуже чудова виставка — перша в своєму роді в США — вітаємо! Сподіваюся на продовження чудової роботи».
На другому загальних зборах у 1954 році виконавча управа відзвітувала про помітне зростання інтересу до України як галузі колекціонування як серед колекціонерів, так і серед дилерів. Товариство заснувало відділ обміну марок для своїх членів, заохочуючи їх дарувати марки, банкноти та літературу до філателістичної довідкової колекції та архіву товариства. За три роки Товариство українських філателістів зросло до 163 членів, а до 1963 року — 216.
Однак наприкінці 1950-х і 1960-х років суспільство зіткнулося з фінансовими проблемами, що викликало занепокоєння щодо його сталості. Виконавчі члени закликали членів популяризувати колекціонування марок серед української молоді, але ці труднощі були зрозумілі, враховуючи післявоєнний економічний клімат і зміни стилю життя, які зробили колекціонування марок менш привабливим.
У 1970-х роках Товариство українських філателістів зіткнулося з новим викликом: члени почали висловлювати невдоволення, стверджуючи, що мало що залишилося зібрати і що їхні українські колекції майже повні. У відповідь виконавча рада заохочувала членів розширювати свої колекції банкнотами та іншими українськими речами, а не зосереджуватися на марках інших країн.
Союз українських філателістів і нумізматів
Щоб подолати спад інтересу до українського колекціонування, у 1970-х роках товариство реалізувало кілька ініціатив. У 1972 році організація змінила назву з Товариства українських філателістів на Союз українських філателістів і нумізматиків (СУФН), щоб відобразити розширення інтересів своїх членів і зростаючу різноманітність членства.
Іншою важливою подією 1972 року стало створення поштового аукціону СУФН. Протягом чотирьох років на кожному аукціоні було представлено понад триста лотів, серед яких рідкісні місцеві накладки тризуба, речі із Західної України, поштова історія та нумізматичні матеріали. Десятий поштовий аукціон у 1976 році залучив близько сімдесяти учасників, продажі яких перевищили дві тисячі доларів, а виручені кошти були спрямовані на зростання та розвиток суспільства.
1980-ті та меншою мірою 1990-ті роки ознаменували відновлення спроб СУФН стати міжнародним філателістичним товариством. Було обрано керівний склад віце-президентів для США, Канади та Європи, а також створено філії СУФН у Канаді, Австралії та Україні. У 1986 році було прийнято новий логотип товариства, що відображає цей міжнародний характер.
До 1983 року сучасне членство в Союзі українських філателістів і нумізматиків (СУФН) зросло до приблизно трьохсот активних колекціонерів у понад п’ятнадцяти країнах, причому близько сорока відсотків цих членів були неукраїнцями.
Щоб інтегруватися в ширшу спільноту колекціонерів марок, СУФН встановив офіційні зв’язки з великими міжнародними філателістичними організаціями. Він став філією Американського філателістичного товариства та приєднався до Ради філателістичних організацій і Королівського філателістичного товариства Канади.
Наприкінці 1990-х років СУФН налагоджував співпрацю з філателістичними групами України. Цей вплив підкреслив лист директора «Марки України» М. Гомона, який висловив вдячність зусиллям СУФН: «З великим інтересом читаємо ваш «Тризуб-Вісник». Дякуємо за увагу до українських марок. Українське державне підприємство «Марка України» дуже зацікавлене у співпраці з Союзом українських філателістів і нумізматів для представлення інформації про нові українські філателістичні проблеми. Ми сподіваємося, що наші ділові стосунки й надалі розвиватимуться».
Товариство також зосередилося на виправленні дезінформації про українські марки в ширшій філателістичній спільноті, головною мішенню якої був каталог Скотта.
Драматичні події 1991 року спричинили потрясіння у традиційній філателії, але розпад Радянського Союзу та поява незалежних держав викликали сплеск інтересу нових колекціонерів. СУФН повернувся до своїх основоположних цілей, поставлених Товариством українських філателістів, спрямованих на освіту своїх членів і розвиток українського колекціонування. Інформаційний бюлетень товариства повідомляв про нову валюту, спеціальні погашення та загальноукраїнські лічильники, а журнал публікував класифікації поштових марок, провізорів, надбавок та змін у поштових тарифах.
У цей період було сформовано декілька спеціалізованих навчальних гуртків, а запуск першого веб-сайту СУФН став значним кроком уперед, запропонувавши публічний доступ до інформації про суспільство та історію української філателії.
До свого сорокарічного ювілею СУФН нараховувала 782 члени, в тому числі 96 довічних і 6 почесних. Здобута незалежність України започаткувала нову еру зростання, коли члени суспільства брали участь у виставках в Україні, повертаючись із визнанням і покращеними філателістичними знаннями. Це збільшення популярності викликало більший інтерес у суспільстві, що призвело до зарахування ста нових членів лише в 1993 році, що є свідченням постійного захоплення східноєвропейською філателією.
Як і багато інших емігрантських організацій, СУФН об’єднувала різноманітну групу осіб, об’єднуючи їх спільною метою. Її спадщину в українській громаді, мабуть, найкраще сформульовано спостереженням Любомира Гуґеля: «Попит на сучасні українські питання тут, у США, створюють переважно американці українського походження. Я помітив тенденцію серед американських колекціонерів українського походження другого та третього поколінь, які раніше не дуже цікавилися класичними українськими марками, а тепер відкривають своє коріння і є завзятими колекціонерами сучасних українських випусків — не стільки для себе, скільки для історичної спадщини для своїх дітей та онуків.