Мене давно засмучує те, що так багато істориків, українських та інших, здається, так «сліпо» приймають середньовічні записи про ранню Київську Русь (першу державу на українських та східноєвропейських землях). Під «наосліп» я маю на увазі, що очевидні невідповідності в перших літописах повторюються як папуги, ніби вони висічені в камені, без будь-якого критичного розгляду та без пошуку можливих альтернативних джерел. Я давно цікавлюся Ігорем, моїм королівським тезкою 10-го століття (Ігор походить від Ingvar, що походить від Inger(t)), і протягом кількох років досліджував і складав його біографію, а також біографії його дружини Ольги та сина Святослава. Разом вони утворюють першу «Першу родину» середньовічної України.
Ці біографії представлятимуть набагато більш ретельний і точний вступ до цих монархів, ніж те, що зазвичай можна знайти в підручниках. Хоча ці статті довші за мої типові колонки, я намагався не робити їх надто спеціалізованими.
Я стверджую, що Ігор є справжнім засновником правлячої руської лінії в Києві і що ім’я більшого за життя Рюрика, назва якого «Рюрикиди» присвоєна династії, має бути викреслено раз і назавжди. Майже напевно, що справжній Рюрик ніколи не відвідував українських земель, і будь-яка руська територія, яку він міг придбати, була б на далекій балтійській півночі, на території сучасної Росії. Я вважаю, що настав час, щоб Україна нарешті заявила про своє право на свою славну середньовічну спадщину Русі, відкинувши багаж, який приніс ярлик «Рюрікіда», за яким російські історики досі претендують на спадщину Київської Русі.
Статті цієї серії Monarch проілюстровано, де це можливо, відповідними філателістичними питаннями. На жаль, марку Ігоря так і не випустили, але його зображення з’явилося на листівці.
Ігор: київський король, засновник династії
Незважаючи на те, що Ігор був чоловіком святої Ольги та батьком Святослава Переможця, про Ігоря, главу цього відомого роду та справжнього засновника династії, яка правитиме на Русі близько чотирьох століть, відомо відносно небагато (мал. 1).
Більшість відомостей про Ігоря походить із «Повісті временних літ» (ПВЛ) — цінного історичного джерела, складеного на початку XII ст., за переказами, ченцем-літописцем Нестором. ПВЛ базується на ранніх київських і новгородських компіляціях і спирається на тогочасні візантійські джерела, містить тексти ряду русько-візантійських договорів. «Повіст» є досить надійним і детальним у викладі подій, ближчих за часом, до його редагування, але для подій часів Ігоря приблизно на два століття раніше хронологія менш достовірна і містить деякі великі розриви. 1 Нам пощастило, що ряд додаткових посилань в інших джерелах допомагають розповісти про Ігоря більше.
Традиційна історія
Згідно з ПВЛ, Ігор був сином великого вождя варягів (варягів) Рюрика, запрошеного на князювання на руські землі близько 860 року. 2 Майже напевно Рюрик є сумнозвісним датським вікінгом-авантюристом Роріком, який оселився у східній частині Балтії приблизно в цей час.3 У літописі під 779 роком сказано: «На смертному одрі Рюрик заповів свою державу Олегу, який належав до свого роду, і довірив в руки Олега свого сина Ігоря, бо він був дуже молодий». 4 Однак із західних середньовічних джерел ми знаємо, що датський король Рорік мав народитися близько 800 р. 5 тому малоймовірно, щоб він народив сина перед смертю.
Ігор описується як грав дуже підпорядковану роль щодо Олега; його опікун навіть організував його шлюб. Мало що згадується про Ігоря аж до запису за 903 р.: «Коли Ігор виріс, він слідував за Олегом і слухався його наказів». Дружину на ім'я Ольга привезли йому з Пскова». За 907 р. літопис стверджує, що Олег залишив Ігоря правити в Києві під час того, як той веде похід на Візантію. 6
Більше про Ігоря нічого не згадується аж до 913 року, коли літописи стверджують, що він став наступником Олега і почав своє князювання. Наступного року: Ігор напав на східнослов'янське плем'я деревлян і, підкоривши їх, наклав на них данину, більшу від данини Олега». У 916 р. на Русь вперше проникли перелітні тюркські племена печеніги. Ігор домовився з ними і «вирушили вони на Дунай», щоб набігти на Болгарію. Через п'ять років (920 р.) вони знову з'явилися, і цього разу Ігор був змушений боротися з ними (рис. 3). 7
Тепер настає 21-річна перерва в записах, протягом якої нічого не відомо про події на Русі. Коли розповідь знову повертається до 941 року для запису подій останніх років правління Ігоря (він помер близько 945 року), розповідь стає набагато багатшою в деталях, різко контрастуючи з повідомленнями про його ранні роки. Ця разюча різниця в часовій шкалі змусила багатьох істориків поставити під сумнів достовірність усіх текстів, що стосуються не лише ранньої кар’єри Ігоря, але й багатьох подій до 940 року. 8
Є й те, що ПВЛ стверджує (подібно дежавю), що після смерті Ігор залишив малолітнього сина Святослава, який «був ще дитиною». 9 Однак на цей час ми знаємо, що записи про народження точні, оскільки Святослав засвідчений в інших писаннях того часу». 10 Якщо вірити ПВЛ, то син, народжений Ігорем у 942 чи 943 рр., мав би батькові на момент народження не менше 64 років (літописи стверджують, що Ігор народився близько 878 р.), а його матері — близько 60. Ця хронологія є дуже підозрілою і не лише через пізнє народження. Середня тривалість життя в середньовіччі становила лише близько 35 років і, ймовірно, на десятиліття або два більше для знаті. 11
Дещо переглянута, але набагато вірогідніша, хронологія свідчить про те, що Ігор (варязький ватажок) народився близько 910 року і не обов’язково був якимось чином пов’язаний з Рюриком чи Олегом, завоював Київ близько 935 року, 12 і одруження з Ольгою близько 940 р. Його подальші подвиги, описані в ПВЛ та в інших джерелах, тоді будуть дуже гарними і матимуть більше сенсу.
А як щодо розриву в часовій шкалі? Літописець, очевидно, не мав відомостей за 920–941 рр. і, ймовірно, аж до 911 р. Він, швидше за все, вигадав історію про молодого Ігоря, який був нащадком відомого, а на той час легендарного Рюрика, щоб прикрасити лінію походження та допомогти подолати розрив між роками від 912 р. (смерть Олега) до бл. 940. Кілька походів Ігоря, зафіксованих у 913-915 та 920 рр., перегукуються з подібними подіями, зафіксованими раніше (походи проти деревлян вперше згадуються у 883 р.) 13 і для 945 і пізніше, 14 і були явно вигадані літописцем, щоб «заповнити» ганебні прогалини. Немає переконливих доказів на підтримку твердження про те, що Ігор чи вся династія, що послідувала за ним, були якимось чином пов’язані з Рюриком/Рориком.
Так звану династію Рюрікідів, яка правила в Києві до 1240 р., а в Галицько-Волинській землі до 1340 р., правильніше було б назвати династією Ігорів.
Щодо інсталяції Ігоря в Києві є певна дискусія. У ПВЛ згадується, що саме Олег на ім'я немовля Ігор узурпував у 882 р. керівництво Києвом, убивши вождів міста Аскольда і Дира. Попередня версія ПВЛ, збірка, відома як Новгородський літопис (НПЛ), має дуже схожу історію, але йдеться про дорослого Ігоря зі своїм «полководцем на ім’я Олег, чоловіком хоробрим і мудрим», який здійснює похід на південь (рік не вказано), щоб захистити річку Дніпро та прибути до Київських пагорбів. На запитання, хто править у Києві, їм кажуть: «Два брати, Аскольд і Дир».
«Ігор і Олег удавали, ніби проходять повз, і, сховавшись у човнах, вийшли з невеликою свитою на берег; і, видаючи себе за... купців, покликали Аскольда і Дира».
Коли вони обидва спустилися, приховані воїни Ігоря вискочили з човнів на берег. І сказав Ігор до Аскольда: «Ви обидва не царі й навіть не царського роду, а я — цар, і я годний царювати». Вони вбили Аскольда і Дира... І зацарював Ігор у Києві». 15
Ще одне історичне джерело також згадує про взяття Києва. У “Польській історії” Яна Длугоша, творі, скоріш за все, заснованому на літописному “Перемишлянському кодексі”, який не зберігся, Олег не згадується взагалі; Ігор – актор-одинак. У стислому викладі сказано: «Ігор... досягнувши повноліття, віроломно вбив київських князів Ошкальда [Аскольда] і Дира, які не підозрювали з його боку ворожнечі, а потім зайняв їхнє князівство і землі». 16
Отже, здавалося б, що укладач ПВЛ відніс Олега, сучасника Ігоря, до попереднього покоління, щоб допомогти наповнити літопис подій останніх десятиліть IX — початку X ст. Однак, як ми побачимо нижче, є й інші згадки, які, здавалося б, вказують на те, що ці дві особистості жили в один час, і Олег цілком міг служити головним полководцем (воєводою) Ігоря.
Стародавні літописи розповідають, що Київ було відібрано у двох варязьких бояр (бояр) Аскольда і Дира (рис. 5); вони самі вирвали місто у великої східноєвропейської імперії Хазар 17 приблизно в 860 р. 18 Наскільки правдиві деякі з цих тверджень, важко дізнатися. Можливо, Аскольд і Дір насправді були хозарськими васалами, оскільки докази свідчать про те, що хозари, можливо, все ще правили в Києві до 930-х років. 19 Приблизно в 935 році Ігор відібрав Київ у хозар (володарями яких могли бути або не були Аскольд і Дір) і почав зміцнювати свою владу.
Захоплення та контроль над Києвом було стратегічним переворотом. Починаючи приблизно з 900 року, більша частина торгівлі у Східній Європі перемістилася з водного шляху річки Волга на відносно порожній Дніпро. Хоча в нижній течії Дніпра потрібно було подолати дев’ять порогів (на майже 70-кілометровій ділянці), а також печенізькі набіги, від яких слід було остерігатися під час важкої переправи, небезпека варягів і руських торговців була того варта, оскільки цей шлях був набагато ближчим до їхнього кінцевого пункту призначення — Константинополя. Крім того, завдяки новому маршруту можна було уникнути десятини та мита за рух річкою Волга, встановлених булгарами та хозарами, які контролювали прохід цієї річки. 20
До цього моменту «історія» правління Ігоря — це здебільшого обґрунтовані припущення, засновані на рідкісній, а часом і нечіткій інформації; воно помітно контрастує з багатьма докладними повідомленнями про Ігоря та його послідовників, які є на Русі за 941-945 роки. Деякі з цих джерел згадують Інгера (тобто Ігоря) як вождя русів у цей час, а інші згадують Гельгу (Олега). Оскільки Олег, як полководець Ігоря, керував деякими походами на Русь, такі цитати не обов’язково суперечать один одному. Ми розглянемо ці посилання більш детально в частині II цієї статті.
Ця стаття оновлена з версії, яка вперше з’явилася в The Ukrainian Weekly Vol. 70 № 40 (6 жовтня 2002 р.): 12, 15.
1 Англійський переклад PVL, використаний для цієї статті, є перекладом Samuel Hazzard Cross and Olgerd P. Sherbowitz-Wetzor, «The Russian Primary Chronicle,» Laurentian Text (Cambridge, Mass.: The Medieval Academy of America, 1953), далі PVL. Див. Оглоблин О. «Хроніки» в Енциклопедії України, том. I (Toronto: University of Toronto Press, 1984), стор. 462-463 для повного огляду українських літописів.
2 ПВЛ, с. 59.
3 Це визначення вперше було зроблено Фрідріхом Крузе в серії статей, опублікованих у журналі «Министерства Народного Просвещения»: «Про походження Рюрика», том. IX (1836): 4373; «Про кордони Норманії та про імена норманів і русів», том. XXI (1839); С. 1-77; і «Про відношення русів», які прийшли до Іспанії в 844 р. і пограбували Севілью, до Русі, том. XXI (1839), стор. 159-179.
4 ПВЛ, с. 60.
5 Короткі відомості про насичене пригодами та бурхливе життя Рюрика/Роріка можна знайти в Belaiew, NT., «Рорік з Ютландії та Рюрик з російських хронік», Книга саг Товариства вікінгів для досліджень півночі, № 9-Ю (1920-1929); 267-297, а також у Vemadsky, George, 'Ancient Russia' (New Haven: Yale University Press, 1943), зокрема стор. 337-339 і 365-366.
6 ПВЛ, с. 64.
7 ПВЛ, с. 71. Див. Пріцак, Омелян, «Печеніги: випадок соціальної та економічної трансформації», Archivum Eurasiae Medii Aevi I (1975), стор. 211-235.
8 Наприклад, Пріцак у своєму «Походженні Русі», том. I (Кембридж: Український науково-дослідний інститут Гарвардського університету, 1981) відкидає всі походи Ігоря, записані в ПВЛ до візантійського походу 941 року.
9 ПВЛ, с. 80.
10 «Leon Diaconus Caloensis, Historiae libri decern», Pt. 9, розділ, XI, стор. 156-157.
11 «Тривалість життя людини» в Британській енциклопедії, том. 13 (Чикаго: Чиказький університет, 15-е видання, 1965), стор. 1101.
12 Ґолб, Норман і Пріцак, Омельян, «Документи хозарського івриту десятого століття» (Ithaca: Cornell University Press, 1982), стор. 67-69.
13 ПВЛ, с. 61.
14 ПВЛ, с. 78, 85. Записи ПВЛ за 915 і 968 рр. стверджують, що печеніги увійшли або вторглися на Русь «вперше». Попередній запис, швидше за все, був сфабрикований. Напади печенігів не завдавали клопоту Русі лише в другій половині X — першій половині XI ст.
15 «Новгородская первая летопись Старшего и Младского Изводова» вид. А. Н. Насонов (М., Л., 1950), с. 107.
16 «Ionnis Dlugossii Annales seu cronicae incliti Regni Poloniae», ред. J. Dabrowski Vol. I (Варшава, 1964), стор. 122.
17 Хозари були тюркомовним народом, який з’явився в південно-східній Європі після вигнання гунів у четвертому столітті й проживав на цій території до кінця XI століття. У сьомому столітті вони підкорили деякі сусідні народи і заснували Хозарський каганат, першу державу в Східній Європі. Каганат досяг свого найбільшого розмаху наприкінці VIII століття, коли він охопив Північний Кавказ, Приазовський степ і більшу частину Східної Європи до річки Дніпро. Хоча християнська, мусульманська та юдейська віри мирно співіснували на хозарській території, державною релігією на початку IX століття був утверджений іудаїзм.
18 ПВЛ, С. 59-60.
19 Голб і Пріцак, «Хазарські єврейські документи», с. 71.
20 Зміни в торговельній орієнтації Русі добре описані Франкліном С. і Шепардом Дж. у розділі 2 «Поява Русі» 750-1200 рр. (Лондон, Longman Group Ltd., 1996), стор. 71-111.